Голкіпер полтавської "Ворскли" мріяв цього літа поповнити поки ще небагатий список своїх титулів черговим - володаря Кубка України. Але покласти в домашню колекцію поруч з медаллю чемпіона світу серед молодіжних команд (U-20) ще одну цінну нагороду йому, на жаль, не вдалося. Незважаючи на впевнену гру в основний і додатковий час, а потім і в серії післяматчевих пенальті кубкового фіналу з київським «Динамо», почесний трофей дістався супернику.
- У Кубку України у нас залишився єдиний матч, і всі наші надії ми пов'язували з ним, - розповідає 21-річний страж воріт полтавської команди. - Але на жаль, так склалося в фіналі, що дійшла справа до пенальті - а це лотерея. У ній на перший план виходить психологія. Неприємний момент ... Але це футбол, так що все нормально. Рухаємося далі, адже на цьому життя не закінчується.
- Швидкий гол нападника вашої команди Руслана Степанюка додав упевненості ?
- Зрозуміло. Будь-який гол на початку матчу додає впевненості команді. Якщо і були побоювання з приводу того, що після забитого гола ми зупинимося, то вони виявилися марними. Хлопці старалися. Хоч потім і пропустили, але все одно дотерпіли і дограли до кінця.
- Після відбитих небезпечних ударів у виконанні Олександра Сироти і Беньяміна Вербіча в першій половині першого тайму ви, схоже, впіймали кураж ?
- Можливо й так. Я робив свою роботу, як умію. Адже ми тренуємося для того, щоб відбивати м'ячі. Можливо, в тих моментах не обійшлося і без частки везіння.
- Коли стали відчувати більше хвилювання - перед наближенням додаткового часу, чи серії післяматчевих пенальті ?
- Не сказав би, що в грі було якесь хвилювання. Інша справа - перед матчем. Мандражем це не назвеш, тут щось з області психології. У таких відповідальних поєдинках головне, щоб переживання та хвилювання не переходили в страх. Думаю, що у нас у цьому плані все вийшло. Навіть незважаючи на поразку, ми проявили старання і, гадаю, гідно провели фінал. Сподіваюся, всім було цікаво спостерігати за цією грою. Заради цього ми й граємо в футбол.
- А які були у вас відчуття перед пробиттям післяматчевих пенальті?
- Було лише легке переживання, не більше того. Я розумів, що пенальті - це лотерея, в ній вже - кому більше пощастить. Кому Бог дасть, той і виграє.
- На випадок футбольної лотереї тренерський штаб «Ворскли» готував вашого молодшого колегу Павла Ісенка. Однак до цього справа не дійшла через непередбачену травму Степанюка і його вимушену заміну. Такий несподіваний поворот подій з колії вас не вибив ?
- Анітрохи. Я готувався максимально, адже не можна розраховувати тільки на те, що відіграю 119 хвилин і, уникнувши якогось форс-мажору, замінити. Готовий був до будь-якого повороту подій, адже у футболі трапляються різні непередбачувані ситуації.
- Визначали для себе тактику в серії пенальті ?
- Ми детально розбирали, хто з гравців «Динамо» і куди буде бити. Професіоналізм і високу майстерність, як бачите, зіграли свою роль.
- Рустам Худжамов, який нещодавно завершив активні виступи у великому футболі, після вчорашнього фіналу сказав, що пенальті не залишали шансів воротарям. З його думкою згодн і?
- Звичайно, було важко. Якщо подивитися всю серію пенальті, то в основному всі удари припадали під поперечину. Будь-воротар не відбив би. З одинадцятиметрової відстані важко зреагувати і дострибнути до «дев'ятки». Щоб відбити такий удар, потрібно або там стояти, або зробити якийсь божевільний стрибок.
- Відбивши пенальті у виконанні Віталія Миколенка, ви на якийсь час зберегли шанс для своєї команди, але все перекреслив надто вже недбалий удар Володимира Баєнка. На нього образи у команди немає ?
- Ні звичайно. Всі розуміють і входять в його становище. Багато майстрів не забивали пенальті, в тому числі і у вирішальних матчах. Так, це був фінал, але це ж не означає, що якщо Баєнко не забив, то на нього потрібно накинутися, вилаяти, побити. Ясна річ, що ні! Адже ми одна команда, і програємо, як і виграємо, всі разом. Кубковий матч - це вже історія. Ми про нього забули і рухаємося далі.
- Заспокоювали одноклубника, який промахнувся ?
- У такі моменти важливо не чіпати людину докорами, не нагнітати ситуацію, а навпаки - підтримати. Щоб не зламався психологічно. Ось тоді все буде нормально.
- Після завершення матчу до вас підійшов динамівський колега по амплуа Георгій Бущан. Що він вам сказав ?
- Крім нього підійшов ще й інший кіпер «Динамо» - Денис Бойко. Вони мені сказали: «Хлопче, ти молодий і в тебе ще багато ігор попереду, так що не переймайся. Ти молодець, добре «відстояв» !". Я вдячний їм за підтримку. Після їх слів на душі стало легше і трохи «відпустило».
- Найбільше, напевно, був засмучений Павло Ісенко.
- Навіть не знаю. Це вам потрібно в нього запитати, адже в той момент я не дивився, хто як засмучений, тому що сам був не в найкращому настрої.
- Як пройшла ніч після фіналу ?
- Важко. Адже додому відправилися невдовзі після закінчення матчу, а нічні переїзди стомлюючі. В автобусі всі мовчали, думаючи про те, як би скоріше забути цей фінал. Зрозуміло, що для цього потрібно, щоб пройшов певний час. У Полтаву повернулися о четвертій годині ранку, після чого роз'їхалися по домівках.
- Заснути відразу емоції напевно не дозволяли ?
- Десь хвилин двадцять ще думав про гру, а ліг близько п'ятої ранку. На той момент вже не було ні моральних, ні емоційних сил. Очі просто закрилися - і я заснув.
- А зараз хотів би повернутися до теми тріумфального півфіналу в Маріуполі. Не можу не поцікавитися: хто перед ким виставлявся - герой матчу голкіпер Ісенко перед командою, чи команда перед ним ?
- (Сміється). Та ніхто ні перед ким не виставлявся! Просто похвалили Пашу і застерегли від витрат у зв'язку з підвищеною увагою до нього. Головне - не злетіти високо. А на той момент ми вже налаштовувалися на фінал, думаючи тільки про гру з «Динамо».
- Тема молодого воротаря довгий час обговорювалася в ЗМІ. Так і до зоряної хвороби недалеко ...
- Тут уже все залежить лише від його людських якостей. Ми його налаштовуємо на те, щоб він не розслаблявся, а навпаки - працював ще більше в два рази, доводячи свою спроможність. І щоб ні в якому разі не думав про те, що Паша, мовляв, все вміє - і тепер він зірка. Ісенко - хлопець тямущий, все розуміє. Старанно працює, викладається на кожному тренуванні. Він молодець.
- Правда, що в зв'язку зі схожістю з норвезьким нападаючим дортмундської «Борусії» його в команді стали називати Холландом ?
- (Усміхнувся). Так, називали: Васильович (асистент головного тренера Віктор Уляницький - Прим. В.К.) пару разів сказав, що Паша - молодший брат норвежця.
- Той факт, що матч такого високого рівня пройшов без глядачів, засмутив ?
- Звісно! Без глядачів зовсім інший антураж, зовсім інші емоції. Одна справа, коли порожні трибуни, а зовсім інше, коли вони заповнені - це вищий пілотаж! Адже ми заради того і граємо, щоб стадіони були заповнені.
Спілкувався В’ячеслав Кульчицький